ПІДГОТОВКА МЕНЕДЖЕРІВ В УКРАЇНІ

ПІДГОТОВКА МЕНЕДЖЕРІВ В УКРАЇНІ

Що ширше: управління чи менеджмент?

У розвиненому світі в умовах глобальної насиченої економіки з жорсткою конкурентною боротьбою управлінські рішення приймаються в сучасних системах менеджменту (СМ). І велике значення має правильне розуміння того, що тут вкладають в поняття «менеджмент». Ще у XVII сторіччі великий Рене Декарт стверджував: «Люди позбулися б половини своїх неприємностей, якби змогли домовитися про значення термінів».

Як же трактується термін «менеджмент» в Україні? Згідно з наказом МОН України «Про особливості запровадження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти», затвердженого Кабміном, було сформовано нову галузь підготовки 07 – «Управління та адміністрування», до складу якої у числі інших спеціальностей увійшов і «Менеджмент». Цим засвідчено, що «менеджмент» є складовою «управління та адміністрування». І сьогодні в Україні таким твердженням керуються всі, хто причетний до підготовки фахівців за спеціальністю «менеджмент». Водночас, Міжнародним стандартом ISO 9000:2015 «Системи управління якістю. Основні положення та словник термінів» в п. 3.3.3. визначено, що «Management» – це «coordinated activities to direct and control an organization». Тут direct перекладається, як направляти, керувати (руководить – рос.), а control – управляти (в світі термін «control» більше застосовується, як «управління», а не тільки «контроль»).

Розглянемо взаємовідношення між термінами «управління» і «менеджмент».

В стандарті ISO 9001:2015 у визначенні терміну «менеджмент» крім «управління» мається на увазі ще діяльність з «керівництва» або з установлення напрямків розвитку організації. Таким чином, в перекладі українською: менеджмент – це скоординовані дії з «керівництва» та «управління» організацією. Де «керівництво» здебільшого виражає спрямовуючий характер діяльності людини або групи людей, під проводом яких, на чолі з якими, здійснюється діяльність певного колективу, та фокусується, передусім, на визначенні напрямів розвитку організації. Серед його основних функцій: визначення цінностей, цілей та культури організації; створення та впровадження в організації моделі керівництва тощо. Тобто те, що при розробці, наприклад, СМ якості за ISO 9001:2015 відображається при формуванні місії, бачення, цінностей, цілей, політик і т.п.

В той час, як управління є діяльністю оперативного характеру і його функції спрямовані на досягнення цілей організації в рамках встановленої керівництвом моделі і методології. У стандарті ISO 9001:2015 – це відображено в циклі Демінга: плануй; роби; перевіряй; впливай. Саме так визначено і в російському стандарті (ГОСТ Р ИСО 9000-2015, п. 3.3.3 Менеджмент (management): Скоординированная деятельность по руководству и управлению организацией). З цього можна зробити висновок, що в сьогоднішньому розумінні поняття «менеджмент» є ширшим стосовно «управління». І не «менеджмент» є складовою «управління», а навпаки.

В українському ж стандарті ДСТУ ISO 9000:2015, який проголошено ідентичним ISO 9000:2015, п. 3.3.3. сформульовано: «Управління; Керування (management) – це скоординовані дії щодо спрямовування та контролювання діяльності організації», що не можна назвати вдалим перекладом. Термін «менеджмент», який наведено в ISO 9000:2015 та широко застосовується в Україні (наприклад, назва спеціальності «менеджмент»), не зрозуміло на яких підставах замінено на «управління» і «керування», які, в свою чергу, визначені через «спрямовування» та «контролювання». Але при чому тут, наприклад, «контролювання»? Адже відомо, що це лише одна із функцій управління. А де тут планування та інше? Такий переклад не відповідає ISO 9000:2015 і наводить плутанину.

Причини та наслідки плутанини з визначенням поняття «менеджмент»

Корені багатьох наших сучасних проблем криються в нашому минулому. При тотальному дефіциті, де понад 70 років формувалася Україна, конкуренції не було апріорі. І організаціям достатньо було мати спрощені системи управління, які були орієнтовані тільки на кількість продукції – чого ми і навчилися. Коли ж Україна опинилася в глобалізованому насиченому ринку, досвіду і фахівців з системного менеджменту вона практично не мала. Все, що стосувалося систем управління і менеджменту, в той час асоціювалось з Держстандартом, який займався системами управління якістю. А тому функцію щодо сприяння розвитку в країні системного менеджменту не було покладено на інший орган влади.

У 2002 році Держстандарт, не розібравшись у проблемі, розробив хибну Концепцію державної політики у сфері управління якістю продукції, яку було затверджено Кабміном (тільки у 2019 р.  на довготривалі вимоги професійної громадськості її відмінили).

Відповідно до цієї Концепції в українській вищій школі почало здійснюватися неадекватне навчання в частині системного менеджменту і ділової досконалості. Так, за спеціальністю «Якість, стандартизація та сертифікація» під «якістю» також почали розуміти «управління якістю». Крім цього, сюди почали додавати цільові системи менеджменту, властиві насиченому ринку, на які приймалися міжнародні стандарти, але які не мали відношення до управління якістю продукції: «екологічний менеджмент», «менеджмент виробничої безпеки», «менеджмент енергоефективності» та ін. Але найгірше, що одночасно із спеціальності «менеджмент» питання про цільові СМ та інженерію їх проектування практично були виключені.

Це призвело до того, що ще й сьогодні заклади вищої освіти (ЗВО) випускають менеджерів, недостатньо підготовлених для забезпечення успішності організацій в умовах жорсткої конкуренції. А фахівці, які навчаються за спеціальністю «Якість, стандартизація та сертифікація», не здатні ефективно вдосконалювати СМ організацій в цілому через відсутність базової підготовки з основ менеджменту. Крім того, за цією спеціальністю студентів навчали лише відповідно до стандартів, не враховуючи, що в умовах насиченого ринку стандарти відображають лише мінімальні вимоги, зокрема до СМ, а конкуренція відбувається переважно вище норм, встановлених стандартами.

Зазначену проблему підтвердили учасники семінару-наради керівників і фахівців з менеджменту та якості, стандартизації і сертифікації ЗВО України, який проведено у Києві в квітні 2018 р. Обговоривши ситуацію, що склалась в Україні, вони рекомендували: включити до навчальної програми за спеціальністю «менеджмент» всі складові системного менеджменту, зокрема, цільові системи на базі міжнародних стандартів, моделі досконалості організацій, інженерію побудови цілісної СМ організації тощо; включити до спеціальностей з екології, енергетики та інших вивчення відповідних цільових СМ, на які прийнято міжнародні стандарти; за спеціальністю «Якість, стандартизація і сертифікація» залишити лише ті цільові СМ, які мають безпосереднє відношення до якості продукції (послуг).

Це рішення було підтримано Державною науковою установою «Інститут модернізації змісту освіти» МОН України (ІМЗО), яка в червні 2018 р. направила відповідні рекомендації до всіх ЗВО України. І тут можна було би сказати, що в цьому питанні нарешті «крига зрушила». Але лише цього виявилося замало. ЗВО самостійно, без підключення НАПН України, ресурсів та координації з боку МОН, навряд чи під силу виправити ситуацію належним чином та у стислі терміни. Адже через хибну Концепцію державної політики для здійснення змін вони потребують цілого ряду методичних рекомендацій: щодо поєднання в цілісній СМ організації її складових (фінансовий менеджмент; менеджмент якості за ISO 9001 та інші цільові СМ, на які є стандарти; проектний менеджмент; кризовий менеджмент; модель досконалості EFQM тощо); щодо побудови цілісної СМ організації з поєднанням в ній різних складових із забезпеченням їх інформаційної взаємодії; щодо інженерії проектування цілісної СМ організації тощо.

Проте МОН, посилаючись на Закон України «Про вищу освіту», стверджує, що не може втручатися в діяльність ЗВО. Так, введення тієї чи іншої спеціальності – це право кожного ЗВО. Але, якщо спеціальність «менеджмент» вже введена, то навчання фахівців має бути на відповідному рівні. І це вже справа і міністерства. Також слід зважити, що незадовільний стан підготовки менеджерів є наслідком рішень, прийнятих саме МОН ще 18 років тому відповідно до хибної Концепції. І сьогодні розраховувати, що ситуацію буде адекватно врегульовано самостійно в кожному окремому ЗВО – принаймні ризиковано.

Зазначені проблеми мають загальносистемний характер і негативно впливають на соціально-економічний стан України, що ставить під сумнів доцільність віддати їх розв’янзання на відкуп самим ЗВО. На наш погляд, порушені питання щодо підготовки фахівців з менеджменту потребують попереднього розгляду на рівні МОН та відображення в державній політиці у сфері освіти і науки. Не порушуючи при цьому автономію і самоврядування ЗВО, а спрямовуючи їх та сприяючи їм у поліпшенні якості освітянських процесів та забезпеченні підготовки фахівців за спеціальністю «менеджмент», які би відповідали сучасним вимогам.

В українських ЗВО вивчають безліч локальних дисциплін з менеджменту: міжнародного, стратегічного, інвестиційного, інноваційного, антикризового, креативного, виробничого, операційного, екологічного, енергетичного, фінансового, податкового, маркетингового, економічної безпеки, якості, персоналу, та ін. Ці дисципліни мають будуватись на засадах спільного розуміння основ системного менеджменту, яке сьогодні має істотні вади.

Кадри вирішують все. Але ефективно вирішують лише тоді, коли вони справжні професіонали

Спираючись на твердження Декарта, можна зробити висновок, що плутанина з визначенням поняття «менеджмент» впливає на його розвиток на різних рівнях нашої держави. І якщо в розвиненому світі системному менеджменту приділяють дедалі більше уваги, то в Україні у цій сфері все навпаки. Сьогодні більшість організацій бізнесу, як і публічного сектору, зокрема органів влади, використовують застарілі малоефективні системи управління, що не забезпечують досконалості та конкурентоспроможності в умовах глобального насиченого ринку. Навіть ті організації, які удосконалюються на засадах міжнародних стандартів на СМ, мають типові недоліки, а саме: переважно створюють окремі ізольовані цільові СМ на базі стандартів, які не узгоджені між собою, не інтегровані у загальну СМ організації та не охоплюють усіх її цілей; майже не застосовують сучасних методів і інструментів підготовки управлінських рішень; часто впроваджують СМ формально, без зміни застарілої ділової культури.

А в підсумку маємо визнати, що в Україні останні 28 років в організації бізнесу і публічного сектору, зокрема в органи влади, вища школа постачає переважно недовчених менеджерів. Такі менеджери в умовах глобального насиченого ринку не в змозі забезпечувати досконалість, конкурентоспроможність і сталий розвиток своїх організацій і України в цілому.

Петро КАЛИТА,
президент Української асоціації досконалості та якості

Стаття опублікована в ПЕДАГОГІЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ No 4 (278) ЛИПЕНЬ – СЕРПЕНЬ 2020, рубрика “Якість освіти”

Опубліковано в Новини DQS-Україна